наверх ⇑

ДИСКРИМІНАЦІЯ ЗА ОЗНАКОЮ ІНВАЛІДНОСТІ

Стаття 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю визначає, що дискримінація за ознакою інвалідності - це будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.

Дискримінація в Україні заборонена Конституцією України та низкою інших законів та підзаконних актів. Рамковим законом, який надає узагальнююче визначення дискримінації, визначає її форми та забороняє дискримінацію, зокрема й за ознакою інвалідності, є Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

ДИСКРИМІНАЦІЯ ЩОДО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ МАЄ ТАКІ ФОРМИ:

 ПРЯМА ДИСКРИМІНАЦІЯ – це коли до людини з інвалідністю ставляться менш прихильно, ніж до людей без інвалідності в тих же чи подібних обставинах. Наприклад, роботодавець відмовляє у працевлаштуванні людині з інвалідністю, бо вважає, що такий працівник буде постійно перебувати на лікарняному.

НЕПРЯМА ДИСКРИМІНАЦІЯ – це коли існує нейтральне правило або однакова для всіх політика, але вони негативно впливають на людей з інвалідністю. Наприклад, всі претенденти на посаду державного експерта мають пройти тестування на наявність аналітичних здібностей, зокрема абстрактне та числове мислення. Такий тест не зможуть пройти особи з порушеннями зору, оскільки графічна інформація, з якої складається відповідний тест, не зчитується програмами екранного доступу.

СЛІД ПАМ’ЯТАТИ, обмеження прав через інвалідність може бути виправданим залежно від визначення прямої чи непрямої дискримінації. Наприклад, відмова надати водійські права людині з порушенням зору є виправданою, оскільки достатній зір є визначальним для водія. Встановлення певних фізичних вимог для деяких професій (пожежники, поліцейські, рятувальники) також буде виправданим критерієм, хоча для більшості людей з інвалідністю ці професії й будуть недоступними.

УТИСК – це повторювана та небажана для людини з інвалідністю поведінка, що принижує її гідність або створює до неї негативне відношення через інвалідність. Наприклад, керівник фірми на спільних нарадах, роздаючи завдання своїм підлеглим, працівнику з інвалідністю дає найпростіші завдання, аргументуючи це тим, що через інвалідність він не зможе виконувати складніші завдання. На всі спроби працівника з інвалідністю змінити цю ситуацію, він отримує відповідь, що він і так має бути вдячним, що його взяли на роботу. Згодом й інші працівники фірми змінили своє ставлення до працівника з інвалідністю, що відобразилось в ігноруванні його ініціатив по роботі та спілкуванню.

ПІДБУРЮВАННЯ ДО ДИСКРИМІНАЦІЇ – це вказівки, інструкції або заклики до дискримінації людини через її інвалідність. Наприклад, керівництво розважального центру дало усні вказівки своїм працівникам не пропускати в ігрові кімнати дітей з видимими формами інвалідності, бо вони будуть заважати іншим дітям та батькам.

ВІДМОВА В РОЗУМНОМУ ПРИСТОСУВАННІ – це не врахування в конкретному випадку особливостей, пов’язаних з інвалідністю, що призведе до порушення прав людини з інвалідністю. Наприклад, людина з порушеннями мовлення звернулась до навчального закладу із заявою щодо зміни усного іспиту на письмовий, проте їй було відмовлено з причини, що перевірка знань студентів має бути однаковою для всіх.

Якщо є підстава думати, що відбулась дискримінація Ви можете звернутися із скаргою щодо дискримінації до:

✓ державних органів,

✓ органів влади Автономної Республіки Крим,

✓ органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб,

✓ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,

✓ суду.

(Стаття 14 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»)