наверх ⇑

26.04.1986 – відбувалася аварія на Чорнобильській атомній електростанції

Глобальна техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС стала закономірним результатом функціонування комуністичної тоталітарної держави, систематичного нехтування нею екологічними факторами під час реалізації гігантських технологічних проектів. Показовість під час будівництва великих об’єктів, порушення вимог до проектування і технологій будівництва, економія коштів на засобах безпеки, постачання неякісного обладнання, вимога від трудового колективу неймовірних результатів до великих державних свят – складові передумов катастрофи, які заклала радянська влада. Ще від початку будівництва Чорнобильської АЕС у 1970 р. фахівці знали про певні недоліки її експлуатації (конструктивні, проектні тощо).

О 1:23 год. 26 квітня 1986 р. на четвертому блоці Чорнобильської АЕС відбувся вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, загинув старший оператор реакторного цеху В. Ходемчук. Руйнування 4-го енергоблоку стало початком великої трагедії для працівників станції, мешканців міст Прип’ять і Чорнобиль, навколишніх сіл та віддалених районів. Вдень 26 квітня від дози опромінення, несумісної з життям, помер учасник ліквідації наслідків руйнувань М. Шашенок. 11 працівників отримали 4-й ступінь променевої хвороби, внаслідок чого до 20 травня 1986 р. вони всі померли у Москві. Ще в 14 працівників виникла променева хвороба 3-го ступеня. Наступного дня після аварії урядова комісія вирішила негайно зупинити 1-ий і 2-ий енергоблоки та евакуювати населення Прип’яті. Найвищі посадові особи СРСР до кінця не усвідомлювали масштабу трагедії. Аварія такого рівня і з такими наслідками сталася вперше у світі.

На початковому етапі зусиль з мінімізації наслідків величезного викиду радіоактивних речовин до робіт залучали військовослужбовців строкової служби, згодом – військових запасу та вільнонайманих працівників. За неповними даними, через майданчик Чорнобильської АЕС пройшло понад 800 тис. осіб, багато з яких стали джерелом психологічних та фізичних проблем (хвороби, алкоголізм, психічні розклади, самогубства та інше).

Радянський Союз, намагаючись применшити наслідки аварії, викривлював інформацію, подавав її неповно, зі зміщеними акцентами. Органи КДБ вживали заходів для недопущення розповсюдження звісток про трагедію, побоюючись поширення панічних настроїв серед населення. Вперше громадяни СРСР дізналися про аварію з екранів телевізорів увечері 28 квітня 1986 р. Однак влада чітко не окреслила масштабів катастрофи. 1 травня 1986 р. Компартія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий в десятки разів. Увечері цього дня вітер від Чорнобиля повіяв у напрямку Києва. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. 2 травня 1986 р. радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення із 30-км зони навколо Чорнобильської атомної станції. Це було шостого дня після аварії, а офіційно оголосило про неї тільки дев’ятого.

Евакуація населення з території радіаційного забруднення стала початком великої соціальної проблеми. Першими пережили її мешканці Прип’яті – було вивезено 49 360 осіб. У місті залишилося тільки 5 тис. осіб, залучених до проведення невідкладних ліквідаційних робіт. Упродовж 2-3 травня було евакуйовано 10 тис. осіб у межах 10-км зони, а впродовж 4-7 травня – населення ще 59-ти населених пунктів України та Білорусі. У цілому до кінця літа 1986 р. із 81-го населеного пункту України було евакуйовано 90 тис. осіб. Частину мешканців міст Прип’ять та Чорнобиль переселили до Києва та Чернігова.

За екологічними наслідками аварія стала найбільшою в історії ядерної енергетики планетарною катастрофою: загальна радіоактивність 11 тон речовин, викинутих з енергоблоку у навколишнє середовище, становила десятки мільйонів кюрі, що за потужністю у 300 перевищує викид внаслідок ядерного бомбардування японського міста Хіросіма 6 серпня 1945 р. Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Тільки радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.

Чорнобильська катастрофа зумовила жахливі для України наслідки. Постраждало понад 3 млн 200 осіб, бл. 8 % її території зазнало прямого радіаційного ураження. У післячорнобильські роки сформувалися категорії населення, постраждалі від катастрофи, – загалом бл. 2 млн осіб, що перебувають під наглядом закладів охорони здоров’я.  Державний санітарний нагляд України затвердив 10-ти кілометрову зону особливої радіаційної небезпеки, а 30-ти кілометрова зона набула статусу Чорнобильської зони відчуження з лінією кордону, яку визначають конкретні рівні забруднення. Її периметр сягає 223,5 км, з яких 34 км проходять кордоном з Білоруссю.

Чорнобильська катастрофа суттєво вплинула на суспільно-політичні зміни в СРСР. Приховування владою правди про катастрофу та її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників. Українське суспільство почало стрімко втрачати довіру до радянської влади, як також і страх перед нею. Заспокійливі повідомлення всередині країни та «глушіння» зарубіжних радіопередач, різноманітні страхітливі чутки, народжені в умовах інформаційної непевності, про які повідомляли керівників країни органи КДБ, створювали атмосферу недовіри. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей, уражених катастрофою. Спроби Москви приховати правду про трагедію та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися «зелені» – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. На думку деяких дослідників, Чорнобильська катастрофа стала однією з причин розпаду Радянського Союзу.