Головна » Інформаційний розділ » Новини » На Маньківщині відкрито пам`ятник жертвам Голодомору

На Маньківщині відкрито пам`ятник жертвам Голодомору

Прийшла весна... Яка це невимовна радість, коли вона приходить! Навіть повітря стає якимось незбагненно прозорим і терпким на смак. Її з нетерпінням чекають діти, відчуваючи галасливу радість волі, що дає їм змогу нарешті звільнитись від теплих шуб і шапок, від тісних для їх невгамовної вдачі будинків... Її чекають дорослі, десь глибоко в душі плекаючи надію на прихід якогось примарного щастя, щот ось-ось має спалахнути яскраво з першою ніжністю підсніжників.

Боже, а як же ж чекали приходу весни вони, оті тіні людські, що стали невинними заручниками страшної голодної зими 1933 року. Як же боляче вдивлялись вони порожніми від розпачу і муки очима у сіре і кострубате зимове небо, даремно силячись побачити дрібних жайворонків, що проносять на крилах весну, а разом з нею — надію на порятунок. Бруньки, листочки, прагінці, молоденька травичка... Господеньку, як же ж довго вона не йшла, та найжаданіша весна...

То був найжахливіший в історії людства голодомор, що ще страшнішим і безглуздішим здавався від того, що причиною його були не якісь природні катаклізми, а незбагненна для нашого розумцу бездушнысть і жорстокість жмені людців, яких язик не повертається назвати людьми.

І ось, 23 березня 2016 року, ще в одному невеличкому українському селі з гарною історичною назвою Багва зібрались у самому центрі, біля сільської ради люди, щоб відкрити пам’ятник жертвам Голодомору і віддати шану пам’яті невинно убієнним штучно спланованим голодомором. Дорослі і зовсім маленькі діти стояли, низько схоловши голови в жалобі і скорботі, віддаючи данину пам’яті кожній безневинно закатованій душі.

З болем у серці слухали присутні на мітингу виступ голови села Р.В.Стародубцевої, яка є ініціатором спорудження в селі пам’ятника жертвам голодомору, талановитого скульптора-патріота В.М.Грекала, що втілив задум Раїси Василівни у мармурі, заступника голови райдерждадмінітсрації О.Г.ФІіліпчака, який розділив із жителями села біль утрати і радість відновлення пам’яті людської і виступи місцевої школи, що серцем декуламували вірші про ті старшгі роки голодного терору.

Завідуюча бібліотекою Л.П.Залізна запалила свічки, що горіли в руках людей, як наша вічно негасима пам’ять, а отець Віктор освятив пам’ятник і помолився за всіх загиблих, звернувшись до присутніх із проханням: шанувати пам’ять померлих і завжди залишатись людьми, щоб подібне жахіття ніколи не повторилося.

Був гарний весняний день, із-за хмари якось неочікувано виглянуло весняне сонечко, над селом тривожно звучали акорди «Реквієму» Моцарта, а біля пам’ятника ще довго стояли люди, кожен щось по-своєму переосмислюючи десь глибоко в душі.