наверх ⇑

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

“Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права”.


Право на шлюб. Законодавством окремих країн можуть передбачатись найрізноманітніші умови та перешкоди до укладення шлюбу, з якими пов'язане право на укладення шлюбу. Це зумовлює необхідність встановлення колізійного регулювання права на укладення шлюбу. В законодавчій практиці різних країн можна зустріти декілька підходів до вирішення цього питання. Тривалий час питання регулювання укладення шлюбу вирішувалося лише за правом країни місця укладення шлюбу. Однак застосування такої формули прикріплення порад з її простотою, має свої недоліки, оскільки це може призвести до визнання такого шлюбу недійсним в іншій країні.

Стаття 55 Закону України про МПрП передбачає, що право на шлюб визначається за особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. Тому важливо встановити особливості матеріально-правового регулювання умов та перешкод до укладення шлюбу за законодавством різних країн.

За законодавством України право на шлюб мають особи, які досягай шлюбного віку - 18 років (ст. 21 CK України).Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на укладення шлюбу, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Шлюбний вік за законодавством різних країн може відрізнятися. Так, в Австралії шлюбний вік для жінок складає 16 років і 18 років для чоловіків, у Франції - 15 років для жінок і 18 років для чоловіків, в Англії - 16 років для жінок і чоловіків тощо. Як правило, законодавство кожної окремої країни передбачає можливість зниження шлюбного віку або надання права на укладення шлюбу до досягнення шлюбного віку відповідним компетентним органом. Може встановлюватися мінімальний вік, коли особа може набути право на укладення шлюбу. Для деяких країн, особливо країн Латинської та Південної Америки характерний низький рівень шлюбного віку. Так, у Еквадорі та Колумбії він становить 12 років для "жінок" і 14 років для "чоловіків", у Перу - 14 та 16 років відповідно.

Слід зважити, що Конвенція ООН про згоду на укладення шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу 1962 р. зобов'язує країни учасниці вживати заходів щодо недопущення так званих "дитячих шлюбів". Внутрішнє законодавство країн має встановлювати такий шлюбний вік, коли особа повною мірою може розуміти значення своїх дій і керувати ними, усвідомлювати правові наслідки укладення шлюбу.

Іншою необхідною умовою для укладення шлюбу є волевиявлення осіб. Стаття 24 СК передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка (принцип добровільності шлюбу). Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Принцип добровільності шлюбу характерний для законодавства й іноземних країн. Але іноді для укладення шлюбу необхідна згода (волевиявлення) батьків чи піклувальників (як правило, у випадках, коли особа не досягла повноліття). Ненадання такої згоди може бути оскаржено в суді (наприклад, у Німеччині).

 Дійсність шлюбу,одна з ключових проблем міжнародного сімейного права - це проблема визнання дійсними шлюбів, укладених за межами України. Перша частина ст. 58 Закону про МПрП передбачає, що, шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог СК України щодо підстав недійсності шлюбу.

19 березня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва розглядав цивільну справу за позовом про розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та громадянкою Росії. Шлюб було укладено 16 жовтня 1993 року в Республіці Молдова. При розгляді справи виникло питання про дійсність шлюбу. Відповідно до статті 58 Закону України про МПрП суд встановив, що шлюб є дійсним, оскільки, хоча він укладався за правом Іноземної країни, щодо громадянина України були дотримані вимоги законодавства України щодо дійсності шлюбу.

Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні (ч. 2 ст. 58 Закону про МпрП).

Питання дійсності шлюбів регулюється і міжнародно-правовими актами. Так, наприклад, Гаазька Конвенція про укладання шлюбу та визнання дійсності шлюбів 1978 р. передбачає, що країна учасниця може відмовити у визнанні дійсним шлюбу, якщо під час укладення шлюбу за правом цієї країни один з подружжя: 1) перебував у Іншому шлюбі (крім випадків, коли на момент розгляду справи цей шлюб був припинений);2) ще не досяг мінімального шлюбного віку (або не отримав спеціального дозволу компетентного органу на укладення шлюбу); 3) за своїми розумовими здібностями не міг давати згоду на укладення шлюбу; 4) згода на укладення шлюбу не була вільною; 5) подружжя є родичами прямої лінії споріднення, є братом та сестрою або між ним встановлений правовий зв'язок в результаті усиновлення. Якщо проаналізувати законодавство України щодо недійсності шлюбу, то,  положення Конвенції повною мірою реалізовані в українському сімейному законодавстві.

Начальник Маньківського відділу ДРАЦС ГТУЮ

у Черкаській області                                                                   А.К.Загородня