наверх ⇑

“Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод”

Європейський суд з прав людини розглядає лише скарги щодо порушень прав та свобод, гарантованих Європейською конвенцією про захист прав людини (повна назва – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод). Конвенція була схвалена у 1950 р. Комітетом міністрів Ради Європи, а у 1953 р., після того як її ратифікували вісім держав, Конвенція набрала чинності. Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 р., а набрала чинності Конвенція для України з 11 вересня 1997 р.

Особливістю Конвенції є те, що вона забезпечує права і основоположні свободи на національному рівні та гарантує дієву та ефективну систему їх захисту на наднаціональному (міжнародному) рівні. Так, приєднавшись до Конвенції наша держава зробила її положення частиною національного законодавства і взяла на себе зобов’язання гарантувати та захищати передбачені Конвенцією права і свободи. Якщо ж Ви вважаєте, що Україна порушила свої зобов’язання, Ви маєте право після вичерпання національних засобів юридичного захисту оскаржити такі дії або бездіяльність до міжнародної судової установи – Європейського суду з прав людини, який здійснює контроль за виконанням Україною взятих за Конвенцією зобов’язань.

Конвенція та протоколи до неї гарантують такі права і свободи:

право на життя – передбачає захист кожної людини від умисного позбавлено життя. Захист цього права не поширюється на випадки коли це було необхідним заходом для:

порятунку іншої особи щодо якої, особа, яку позбавили життя здійснювала незаконне насильство;

  • здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
  • для придушення заворушення або повстання при вчиненні правомірних дій;

право на свободу та особисту недоторканність  – означає, що жодна людина не може бути позбавлена свободи, за винятком таких випадків і в порядку, передбаченому законом.

право на справедливий суд , яке включає:

  • право на доступ до суду у справах про права і обов’язки цивільного характеру, а також справах про кримінальне обвинувачення;
  • право на безсторонній та незалежний суд;
  • право на обґрунтованість судових рішень;
  • презумпцію невинуватості кожного, доки вину у вчиненні кримінального правопорушення не буде встановлено судом;
  • право на виконання судового рішення протягом розумного строку  та інше;

право на повагу до приватного і сімейного життя  – означає, що ніхто не може втручатися у приватне або сімейне життя людини, порушувати право на недоторканність житла та кореспонденції, крім випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб;

право на шлюб та рівноправність кожного з подружжя –означає, що кожний чоловік та кожна жінка, які досягли встановленого національним законом шлюбного віку, можуть одружуватися та створювати сім’ю, а також користуватися рівними правами та обов’язками цивільного характеру, пов’язаними зі вступом, перебуванням у шлюбі та його розірванням. Крім того, це право охоплює рівність прав кожного з подружжя щодо виховання спільних дітей, окрім випадків, коли уповноважений орган держави встановлює певні обмеження у реалізації цього права з метою захисту інтересів дитини;

право на освіту – означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту; держава поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних та світоглядних переконань;

право на свободу думки, совісті і віросповідання  – полягає, зокрема, у тому, що кожен може сповідувати свою релігію, виконувати ритуальні обряди як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно, а також змінювати свої релігійні погляди чи переконання у будь-який час. Це право може мати встановлені законом і необхідні у демократичному суспільстві обмеження в інтересах громадської безпеки, охорони публічного порядку, здоров’я, моралі або захисту прав та свобод інших осіб;

право на захист власності – означає, що кожна людина або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Позбавлення власності може допускатися лише в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Держава може здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів;

дискримінацію особи  – означає, що кожен має право користуватися гарантованими правами та свободами без зазнання будь-яких проявів дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою;

право на ефективний засіб юридичного захисту  означає, що кожна особа, чиї права або свободи, гарантовані Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідним національним органом може бути як адміністративний орган чи його посадова особа, так і суд;

право на вільні вибори  – означає, що громадяни кожної з держав-членів Конвенції мають право на вільні вибори зрозумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу;

 

 

Начальник Маньківського районного

відділу державної реєстрації актів цивільного

стану Головного територіального управління

юстиції у Черкаській області                                                                                       А.К.Загородня