Без реформ перспективного майбутнього громад може не бути

      Народна мудрість гласить: “Все тече, все змінюється”. Міняються держави, міняються устрої і, відповідно, змінюються суспільні настрої і думки. І це нормальне явище. Людина і людство в цілому прагне позитивних змін. Часто ці прагнення можна реалізувати лише шляхом протестних акцій, непокори і, що найстрашніше, жертвуючи людськими життями.

      В Україні відбулось таке унікальне суспільне явище як Майдан. Український Майдан вимагав радикальних змін не політичних еліт, а саме зміни системи, яка б в подальшому нікому не дозволила узурпувати владу. А зміни політичних систем відбуваються тільки шляхом реформ. Головний замовник реформ- українське суспільство. Реформи мали би бути стрімкими, часу на роздуми майже немає. Реформування потребують усі сфери суспільного життя, в тому числі, і місцеве самоврядування. Це реформа, якої бояться, але без якої ніяк. Відкладення реформ призвело до поганого стану економіки України. Твердження про поступовий шлях реформ є хибним. Реформи тоді взагалі не запроваджуються. Час втрачений. Чому економічна динаміка України є гіршою від країн сусідів? Єдина причина - відкладення реформ.

     Про реформи дуже багато говорять, але поверхово, без пояснень, то ж це слово вже затерлося.  Потрібно пояснювати суть кожної конкретної реформи: чому вона потрібна, як буде робитися, чому спочатку стане гірше, а в перспективі значно краще, і чому не можна зволікати, а треба різати і чому не можна очікувати негайних результатів. Реформи потребують довіри, а довіра потребує діалогу. Широкі громадські обговорення проектів реформ призвели би до суттєвого зниження соціальної напруги. Саме тому потрібно постійно пояснювати сутність реформ, пояснювати й пояснювати. Жити за старими правилами вже неможливо, а нових ніхто не запропонував. Частина політичних лідерів вважає, що часу для реформ достатньо. Можна ще посидіти в зоні комфорту, ще трохи попрацювати за старими схемами, стримуючи реформи. Всі успішні історії реформ - це самовіддана політична воля, навіть певною мірою самопожертва, сильне лідерство, навколо якого згуртовуються великі соціальні групи. Реформи - це війна зі старою системою і вести її треба як війну - зі стратегією, ресурсами, мобілізацією, пропагандою.

     Сьогодні дуже багато говорять на всіх рівнях влади про децентралізацію. Вона стала чимось більшим за реформу і її проведення – це вже питання збереження державності України.

    За більш як 23 роки незалежності модель централізованого управління довела свою недієздатність. Влада стала неефективною, громіздкою, безвідповідальною та наскрізь централізованою. Але чи є рецепт ефективної влади? Так, будь-яка ефективна влада стоїть на трьох китах: повноваження, ресурси, відповідальність. За наявності балансу отримуємо ефективну владу, а при відсутності чогось, ми не отримуємо нічого.

      Яку ж систему управління ми маємо в Україні сьогодні? Це модель радянської централізованої системи, для якої характерна однопартійність та абсолютне переважання державної власності. За таких умов влада була ефективною. Але ж зараз державна частка власності лише 5%, а про однопартійність і годі говорити. Місцеві бюджети не можуть профінансувати елементарного. То ж уже кожному стає зрозуміло, що потрібно щось міняти – проводити адміністративно - територіальну реформу та реформу місцевого самоврядування, щоб підвищити умови життя громадян, рівень якості адміністративних послуг та забезпечити повсюдність місцевого самоврядування. Сьогодні ж ми спостерігаємо регіональні диспропорції у доступності населення  до адміністративних, освітніх, медичних, соціальних, транспортних та інших базових послуг. За яких умов влада може бути ефективною? Це повноваження, ресурси і відповідальність. Тільки при наявності балансу отримуємо ефективну владу. При відсутності чогось, ми не отримуємо нічого.

    Метою реформи місцевого самоврядування є підвищення умов життя та повсюдність місцевого самоврядування. Повсюдність місцевого самоврядування полягатиме в його впливі і розповсюдженні на землі за межами населених пунктів, чого немає сьогодні. А земля була, залишається і залишатиметься одним із джерел прибутку та достатку  сільського населення.

     Сьогодні ще продовжує мусуватися міф про те, що позбавлення села сільради призведе до занепаду невеликих сіл і селищ, збільшення безробіття у зв’язку з вивільненням посадових та службових осіб місцевого самоврядування. Але ж сьогодні без реформи зникають десятки сіл. 17000 сіл сьогодні не мають власних сільських рад у своєму селі, що складає близько 57%.  Уже є приклади, коли сільські ради об’єднують 5,7,10 сіл.

     У Черкаській області 840 населених пунктів не мають сільських рад, а 540 мають. Самодостатніми в області є лише 78 із 540 сільських рад, решта – дотаційні.

    Щодо безробіття, згідно положень реформи, то кількість посад має практично зберегтися, проте змінюється їх структура та поліпшуються умови праці.

     Окремо, дуже коротко, хотіла б зупинитися на тому, чому зменшується кількість сільського населення. І дуже багато охочих в цьому звинуватити незалежність України. Але ж масовий відтік людей із села, насамперед молоді, припадає на останні десятиріччя 20 століття. І звинувачувати потрібно не незалежність держави, а умови життя в селі і в місті. І одним з головних спонукальних чинників для молоді стали саме їх батьки. Давайте проаналізуємо вулиці свого дитинства і побачимо, що практично всі родини виїхали з сіл, ну хоча б до райцентру. Звинувачують чинну місцеву владу в закритті шкіл, а хто ж туди буде ходити. Де діти й онуки уродженців сіл району? А 2-3 учні в класі, це дискомфорт для дитини. І тому з’явились шкільні автобуси.

     На початку 90-х років зайнятих у сільському господарстві було тільки 14% працездатного населення, тоді як в 1940  році – 47%. Для молодого покоління переїзд із села до міста є нормою. Свої життєві плани молодь пов’язує зі зміною статусу, передбаченого народженням у певному населеному пункті. З існуючими соціальними та економічними умовами життя батьки звиклися, але не вважають їх прийнятними для своїх дітей. За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їх власну. Це одна із багатьох причин, яка пояснює занепадання сіл.

   А реформа місцевого самоврядування, на моє переконання, зможе кардинально змінити розвиток сільських громад, поліпшити інфраструктуру, якість життя сільських жителів, забезпечить впровадження єдиного для всіх переліку послуг місцевого самоврядування.

     5 лютого 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, який набув чинності 5 березня цього ж року. За  - 265 народних депутатів.

   Звичайно, що реформа місцевого самоврядування як складова адміністративно-територіальної реформи, потребуватиме чималого прийняття нових законів, в тому числі і змін до Конституції України, але це один із ключових. Метою закону є створення спроможних територіальних  громад, які в інтересах місцевого населення безпосередньо та через органи місцевого самоврядування на підставі закону можуть здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, що належать до їх повноважень, надавати якісні послуги у сфері освіти, культури, медицини, соціального захисту, житлово-комунального господарства, забезпечення охорони громадського порядку та в інших життєво важливих сферах і наділені достатніми фінансовими, інфраструктурними та кадровими ресурсами.

     Cуб’єктами добровільного об’єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Можуть бути міські, селищні, сільські територіальні громади. Це залежить від статусу адміністративного центру.

     Закон визначає і основні умови добровільного об’єднання територіальних громад: у складі не може існувати іншої територіальної громади, територія має бути нерозривною, має бути розташована в межах однієї області; при добровільному об’єднанні беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та  інші чинники, якість та доступність публічних послуг не можуть бути нижчими ніж до об’єднання.

     Добровільне об’єднання територіальних громад не призводить до зміни статусу населених пунктів. Найменування громади є похідним від найменування населеного пункту, визначеного її адміністративним центром.

     Ініціаторами добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст можуть бути:

       сільський, селищний, міський голова;

     не менш як третина депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради;

      члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи;

  органи самоорганізації населення відповідної території (за умови представлення ними інтересів не менш як третини членів відповідної територіальної громади).

     Пропозиція щодо ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад повинна містити:

1) перелік територіальних громад, що об’єднаються, із зазначенням відповідних населених пунктів;

2) визначення адміністративного центру об’єднаної територіальної громади та її найменування.

    Сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об’єднання та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції.

   Процедура добровільного об’єднання територіальних громад є довготривалою в часі, передбачає процедуру громадського обговорення, розгляду на сесії, утворення спільної  робочої групи від кожної територіальної громади, яка і має стати початком процедури добровільного об’єднання територіальних громад. Закон також чітко визначає вимоги до проектів рішень добровільного об’єднання громад. В разі утворення об’єднаної територіальної громади повноваження органів місцевого самоврядування, сільських, селищних голів, що об’єдналися, припиняються з моменту набуття повноважень новообраними органами місцевого самоврядування, сільським, селищним головою територіальної громади, утвореної внаслідок добровільного об’єднання.

    Законом України ”Про добровільне об’єднання  територіальних громад” внесено зміни до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а саме, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста; територіальні громади, що добровільно об’єдналися в одну територіальну громаду можуть вийти із складу територіальної громади в порядку, визначеному законом.

      Вводиться також нове поняття в системі місцевого самоврядування-староста. У селах, селищах, визначених за рішенням місцевої ради об’єднаної територіальної громади, утвореної відповідно до Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, за винятком її адміністративного центру, обирається староста на строк повноважень місцевої ради.

      Староста є посадовою особою місцевого самоврядування.

      Староста представляє інтереси жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради, сприяє жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування, бере участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища.

    Положення про старосту затверджується сільською, селищною, міською радою відповідної об’єднаної територіальної громади. У положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости. Староста є членом виконавчого комітету ради об’єднаної територіальної громади за посадою.

     У селах, селищах, в яких знаходились органи місцевого самоврядування територіальних громад, що об’єдналися, обов’язки старости до обрання на перших виборах старости виконує особа, яка здійснювала повноваження сільського, селищного голови відповідної територіальної громади до об’єднання.

    Закон створює можливості для об’єднання громад сільського рівня з селищними і міськими. Раніше було можливим добровільне об’єднання сільських територіальних громад між собою. На цьому етапі можуть зливатись лише суміжні території, які мають спільну межу. Закон передбачає надання державної фінансової підтримки для нових об’єднань територіальних громад.

    Реалізація положень цього закону дасть змогу сформувати спроможні, самодостатні територіальні громади, які б володіли відповідними матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об’єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання покладених на їхні органи місцевого самоврядування завдань та функцій.

    Безперечно, що якщо закон запрацює в повному об’ємі, з належним виконанням, насамперед, обов’язків держави, то вигоду має отримати кожен сільський житель. Але чомусь держава все старається зробити крок назад. Так. Щоб розбігтися, то потрібно відступити назад, але чомусь сили на розбіг уже потім не вистачає… Але без структурних реформ ми не зможемо побудувати суспільство, де найбільшою цінністю є людина. Це так звана європейська модель розвитку.  А Україна ж європейська держава і географічно, і ментально.