наверх ⇑

Найдорожча…

Зубожіле подвір’я з непролазними чагарниками аж до самого неба і тиша, така разюча і нестерпна від якої саме серце замирає, а потім, в цих непролазних хащах помічаєш невеличку хатинку. Здається, що вона може зруйнуватись від легенького подиху вітру. І тут є життя… самотнє, нещасне, покинуте. Господарка цього будинку – мати трьох дітей зосталась зовсім одна. Її ластів’ята покинули гніздечко так давно, а для неї це ніби було вчора. Діти поринули у вирій великого світу, і забули ту, яка дала їм життя.

Мені ,соціальному робітнику територіального центру, за роки роботи довелось побачити всякого, та й досі серце замирає, коли трапляється стати свідком людської черствості і байдужості. Найдорожчі люди залишаються одні в тихому селі, де й автобуси нечасті гості, а аптеки  - розкіш, яку неможна оминути.

Тому, допомагаючи пенсіонерам по господарству, спілкуючись з ними на різні теми, я ніби намагаюсь відволікти їх хоч на мить від думки про жорстоку реальність, в якій вони живуть.

 Мама... Яка криється сила в цьому слові. А для дітей – це ніби цілий світ у одному обличчі, рідних руках, сивому волоссі. І чому ж ці, такі рідні люди, залишаються самі? Ми скаржимось на низькі заробітні плати, наше здоров’я, владу, погоду, державу та не говоримо про байдужість, яка укорінюється в наших серцях.  Про людей похилого віку, які мусять виживати –  це при живих і здорових дітях.

Нашими найдорожчими людьми опікуються чужі люди – і це в кращому випадку. В гіршому – вони залишаються зовсім самі, їм залишається надіятись на небайдужих людей та державу. Сценарій не самий найкращий, так коли нема іншого , то і йому радий. Соціальних робітників тисячі по всій Україні, та покинутих батьків більше. Всім їм так потрібна допомога, добре слово, хоча б один телефонний дзвінок. Голос рідної дитини що музика для матері.

Тому задумайтесь!Відвертаючись сьогодні від своєї найріднішої людини, ви можливо робите довготривалий внесок у своє майбутнє, подаючи приклад своїй дитині, як потрібно поводитись з рідними людьми. Життя  пролетить як одна мить, та зустрічати її з сім’єю набагато краще, ніж очікувати допомоги від чужих людей. Бережіть своїх матерів, спілкуйтесь і навідуйте їх! Ніхто не знає скільки нам відведено часу на цьому світі. Ніщо так не ранить людину як байдужість, ніщо так не спасає як добре слово.

 

Coціальний психолог територіального центру                       Анастасія Кищук